Тема 6. Регулювання міжбюджетних потоків Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

Дизельные и газовые тепловые пушки.
Загрузка...

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Тема 6. Регулювання міжбюджетних потоків

 

1. Бюджетні потоки і їх види.
2. Регулюючі загальнодержавні податки.
3. Бюджетні трансферти і порядок їх виділення та перерахування.
4. Бюджетні позички: порядок видачі та погашення.
5. Взаємні розрахунки між бюджетами: причини виникнення та порядок проведення.
6. Взаємозалік коштів по фінансуванню в рахунок погашення недоїмки по належних до бюджету платежах: порядок проведення.
7. Вилучення коштів на користь Державного бюджету.

 

1. Бюджетні потоки і їх види

Особливістю касового виконання бюджетів є взаємодія всіх бюджетних потоків. Бюджетний поток – це надходження та використання грошових коштів у процесі виконання бюджету. Для вивчення даного питання необхідно ввести поняття вхідних і вихідних бюджетних потоків (за напрямами руху). Вхідні потоки — це реальний грошовий потік платежів до бюджету, який складається із доходів і надходжень. Під вихідним бюджетним потоком розуміємо реальний грошовий потік платежів із бюджету, які складаються із видатків і відрахувань. Розмежуємо бюджетні потоки на внутрішні і зовнішні (за відношенням до бюджетної системи). Внутрішні бюджетні потоки обмежені рамками бюджетної системи. Вони пов'язані з рухом регулюючих податків, дотацій, субсидій і субвенцій, бюджетних позичок всередині бюджетної системи, з Державного бюджету в інші ланки бюджетної системи, а також із вилученням коштів на користь Державного бюджету. Зовнішні бюджетні потоки пов'язані з платежами до бюджету платників податків та фінансуванням із бюджету підприємств, організацій, установ і громадян.
Оптимізація бюджетних потоків дуже важлива для вдосконалення взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Державний бюджет регулює як вхідні, так і вихідні грошові потоки. Розглянемо внутрішні бюджетні потоки.

2. Регулюючі загальнодержавні податки

За способом зарахування до бюджету доходи поділяються на закріплені і регулюючі. В сучасній економічній літературі немає єдиної точки зору щодо визначення даних понять.
Для системи розподілення доходів бюджетів на закріплені і регулюючі, яка діє зараз в Україні, правомочні такі визначення:
до закріплених відносять ті доходи, які повністю зараховуються до бюджету або по затверджених нормативах зараховуються до відповідного бюджету протягом визначеного періоду часу. До регулюючих відносять ті доходи, по яких роблять відрахування до нижчестоящих бюджетів, маючи на увазі мету їх збалансування. Щодо законодавчого закріплення визначень цих понять, то його немає ані в Законі «Про бюджетну систему України», ані в інших законодавчих документах.
Нормативи відрахувань від загальнодержавних регулюючих податків встановлюються і затверджуються щорічно при затвердженні Державного бюджету Верховною Радою України.
Встановлення стабільних і діючих нормативів відрахувань від регулюючих податків було і залишається найактуальнішою проблемою бюджетної сфери.
Розмежування регулюючих загальнодержавних податків здійснюється також при виконанні бюджету протягом бюджетного року. До 1998 року ця функція була покладена на установи банків, які здійснювали касове виконання бюджету. З 1998 року цю функцію виконує Державне казначейство України. 
Протягом бюджетного року, коли йде виконання бюджетів усіх рівнів, при розмежуванні цих податків не завжди здійснюється пряме перерахування місцевим бюджетам в день надходження цих податків на рахунок казначейства, в зв'язку з цим ці суми відносяться на взаємні розрахунки між Державним і місцевими бюджетами.

 

3. Бюджетні трансферти і порядок їх виділення та перерахування

3гідно з міжнародно визнаною термінологією бюджетні дотації, субсидії і субвенції — це три види прямих бюджетних трансфертів. Трансфертні платежі — це передача доходів, які не потребують будь-яких прямих відповідних послуг економічного характеру.
Бюджетні трансферти — це трансфертні платежі, які передаються бюджетам. Згідно з міжнародно визнаною термінологією:
Бюджетна дотація — незв'язаний, загальний, безумовний, генеральний трансферт.
Бюджетна субсидія — зв'язаний, спеціальний, умовний трансферт, що не вимагає участі у фінансуванні з боку отримувача.
Бюджетна субвенція — зв'язаний, спеціальний, умовний трансферт, який надається при певній участі у фінансуванні з боку отримувача.
В Україні серед економістів ведеться робота щодо чіткого розмежування видів бюджетних трансфертів. Аналіз застосування бюджетних трансфертів дає можливість дати наступні визначення:
Бюджетна дотація — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому при недостатній кількості у нього власних доходів для покриття запланованих видатків (для збалансування бюджету). Дотація не має цільового призначення.
Бюджетна субсидія — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль, тобто для фінансування конкретної установи або заходу.
Бюджетна субвенція (вид субсидії) — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль і на основі пайової участі у фінансуванні.
Перерахування бюджетних трансфертів здійснюється на основі платіжних доручень. Проходження документів здійснюється аналогічно проходженню документів при перерахуванні бюджетних коштів на видатки.

 

4. Бюджетні позички: порядок видачі та погашення

У процесі виконання бюджету в окремих ланках місцевих бюджетів може утворюватися касовий розрив. Він може бути плановим, коли об'єктивно не збігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і одержання доходів, а також при запланованому дефіциті, і позаплановим — внаслідок невиконання плану з надходження доходів і допущення перефінансування за окремими видами видатків.
Для покриття касових розривів у місцевих бюджетах призначені, насамперед, кошти оборотної касової готівки, суму якої встановлюють, затверджуючи бюджет. У тих випадках, коли коштів оборотної касової готівки не досить, даний бюджет може одержати позичку від вищестоящого бюджету.
Позички, які надає один бюджет іншому, називають бюджетними. Вони безпроцентні, мають суто цільовий характер — призначені для покриття тимчасових касових розривів.
Бюджетні позички може надати тільки вищестоящий бюджет нижчестоящому, безпосередньо пов'язаному з ним. Так сільські й селищні бюджети одержують позички з районного бюджету, районні — з обласного, обласні — з Державного бюджету.
"Бюджетні позички короткострокові — надаються терміном максимально на рік і мають бути погашені до 31 грудня, тобто до кінця бюджетного року. Бюджетні позички надають тільки в розмірах, які не перевищують фактичну потребу, тобто на суму утвореного касового розриву.
Бюджетну позичку відображають одночасно на балансі двох бюджетів: вищестоящого — як надану і нижчестоящого — як одержану, при цьому на балансі одного бюджету можуть бути як позички надані, так і одержані. Наприклад, обласний бюджет одержав позичку від Державного і надав її нижчестоящим районним бюджетам для покриття касових розривів.
Право вирішувати питання про надання позички мають органи державного управління, які в свою чергу можуть передати його відповідним фінансовим органам. Так, міністру фінансів надано право вирішувати питання про надання позичок з Державного бюджету. Право надання позичок з місцевих бюджетів мають виконавчі органи Рад народних депутатів, які можуть також передати його фінансовому органу.
Первинними документами, якими оформляють надання й погашення бюджетних позичок, є платіжні доручення.
Для одержання позички виконком (держадміністрація) місцевої Ради народних депутатів звертається з клопотанням до вищестоящого виконкому або до Кабінету Міністрів України (держави), а у відповідних випадках до фінансового органу, який має вправо видавати позички. Повний перелік документів, що надаються з метою отримання бюджетної позички, наступний:
1. Лист-заявка виконавчого органу місцевої влади, де обґрунтовуються необхідність надання позички та умови її повернення.
2. Розрахунок обсягу бюджетної позички у зв'язку з тимчасовим касовим розривом бюджету адміністративно-територіальної одиниці.
3. Довідка про виконання показників бюджету адміністративно-територіальної одиниці за звітний період поточного року.
4. Дані про динаміку бюджетної заборгованості за попередні 12 місяців та заборгованості за неповернутими бюджетними позичками починаючи з моменту її виникнення.
5. Стан заборгованості підприємств зі сплати податків і зборів до бюджету за основними дохідними джерелами та дані щодо втрат бюджету.
6. Заходи щодо додаткової мобілізації доходів бюджету та економії у видатках. 
7. Стан взаєморозрахунків з Державним бюджетом України за період, що передує наданню позички.
Фінансовий орган, який здійснює виконання того бюджету, з якого буде надана позичка, перевіряє доцільність надання позички, встановлює термін її погашення. Надання позичок здійснюється на підставі відповідних рішень. Вищестоящий фінансовий орган здійснює контроль за вчасним погашенням заборгованості по позичці. Прострочену заборгованість списують з рахунка нижчестоящому бюджету у встановленому порядку черговості здійснення (проведення) видатків.
Документооборот платіжних доручень, пов’язаний із наданням позичок. Вищестоящий фінансовий орган виписує платіжне доручення про надання позички в чотирьох примірниках і подає його в установу банку, яка обслуговує цей фінансовий орган.
Установа банку виконує перерахування коштів із даного бюджету на рахунок бюджету, який одержує позичку, і як підставу для цього перерахування залишає у себе перший примірник платіжного доручення. Другий примірник повертається до фінансового органу і є первинним документом для обліку позичок наданих. Третій і четвертий примірники надсилають в установу банку, яка обслуговує нижчестоящий фінансовий орган. Ця установа банку зараховує позичку на рахунок бюджету, який її одержує, і залишає у себе третій примірник як підставу для зарахування. Четвертий примірник направляють у фінансовий орган, що здійснює виконання бюджету, який одержує позичку. Він є повідомленням про одержання позички і є первинним документом для її обліку.
Якщо рахунки бюджетів, що надають і одержують позичку, перебувають в одній установі банку, наприклад, у разі надання позички з районного бюджету сільському, то платіжне доручення виписують у трьох примірниках: перший залишається в банку, другий повертається до вищестоящого органу, а третій передають нижчестоящому фінансовому органу або сільській (селищній) Раді народних депутатів.
Документооборот платіжних доручень, пов'язаний із погашенням позичок, аналогічний документообороту у разі надання позичок, тільки здійснюється в зворотному порядку — від фінансового органу або сільської (селищної) Ради, що здійснює виконання бюджетів, які одержують позички.

 

5. Взаємні розрахунки між бюджетами: причини виникнення та порядок проведення

У процесі виконання бюджету після його затвердження можуть виникати певні ситуації, які змінюють розподіл доходів і видатків між окремими бюджетами. В результаті цього в одних бюджетів утворюється нестача доходів, а в інших на таку ж суму їх надлишок. Для відновлення збалансованості цих бюджетів між ними необхідно провести відповідні взаємні розрахунки.
Причини, що викликають порушення збалансованості бюджетів протягом бюджетного року, в результаті чого виникає необхідність взаємних розрахунків, такі:
1) зміна після затвердження бюджету законодавства, яке регламентує розподіл доходів і видатків між бюджетами;
2) зміна адміністративно-територіального поділу;
3) передавання з одного бюджету до іншого фінансування певних заходів (наприклад, капітальних вкладень);
4) зміна відомчої підпорядкованості підприємств, організацій та установ.
Серед цих причин найбільш поширеною є зміна відомчої підпорядкованості. Зміни в законодавстві про доходи й видатки бюджету, в адміністративно-територіальному поділі, передача обсягів фінансування відбуваються, як правило, з 1 січня, тобто ці заходи приурочені до початку бюджетного року і, таким чином, можуть бути враховані в процесі складання і затвердження відповідних бюджетів.
Характер заборгованості, а отже і взаємних розрахунків залежить від того, у кого змінюється відомча підпорядкованість — у підприємства чи організації, що діють на комерційних засадах, що пов'язане з перерозподілом доходів, які надходять від них, чи у бюджетних установ, що веде до передачі їх фінансування з одного бюджету в інший. У першому випадку надлишок доходів виникає в зв'язку із збільшенням надходжень доходів, у другому — в результаті скорочення видатків.
Проведення взаємних розрахунків ґрунтується на таких правилах:
1. Розрахунки проводять тільки між вищестоящими і нижчестоящими, безпосередньо пов'язаними в ієрархічній структурі, бюджетами. Наприклад, між державним і обласним бюджетами, між обласним і районними і т. ін. Не можуть проводитися розрахунки між бюджетами, не пов'язаними безпосередньо в бюджетній системі (між державним, наприклад, і районними бюджетами).
2. На взаємні розрахунки відносять усю річну заплановану суму доходів або видатків, незалежно від того, яка сума коштів надійшла чи скільки їх витрачено до моменту виникнення розрахунків. При цьому одержану суму доходів або здійснені видатки передають іншому бюджету. Такий порядок дає змогу протягом бюджетного року віднести відповідні доходи чи видатки тільки на один бюджет, що створює порівнянність даних, використовуваних у звітності і в процесі бюджетного планування. 
3. Розрахунки за взаємними вимогами мають бути завершені до 31грудня поточного року, коли закінчується бюджетний рік. 
Взаємні розрахунки враховуються одночасно в двох фінансових органах, які виконують бюджети, пов'язані взаємним перерозподілом доходів і видатків.
Підставою для оформлення взаємних розрахунків є відповідні рішення органів державної влади і державного управління про зміну відомчої підпорядкованості підприємств, організацій і установ чи інші рішення, в результаті яких виникає необхідність у взаємних розрахунках. Документом, у якому відображають всі необхідні для проведення розрахунків, є «Повідомлення про взаємні розрахунки» за формою №11. У ньому зазначають загальну суму, яку відносять на взаємні розрахунки; бюджет, який одержує кошти по взаємних розрахунках; бюджет, який передає кошти; підставу. Сума взаєморозрахунків записується по кварталах.
Перерахування коштів на погашення заборгованості здійснюють за допомогою платіжних доручень, у яких зазначають призначення цих перерахувань.
Документооборот, пов’язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. “Повідомлення про взаємні розрахунки” (форма № 11) виписує у чотирьох примірниках вищестоящий фінансовий орган, який безпосередньо пов'язаний із органом державного управління, який приймає рішення, що ведуть до виникнення взаємних розрахунків. Перший примірник форми №11 направляють у нижчестоящий фінансовий орган, інші три залишаються у вищестоящому фінансовому органі.
Подальший документооборот пов'язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Платіжні доручення виписує в чотирьох примірниках бухгалтерія того фінансового органу, у якого виникає заборгованість при виконанні бюджету. Платіжні доручення направляють в установу банку, яка обслуговує даний фінансовий орган. Перший примірник платіжного доручення залишається в даній установі банку як підстава для перерахування коштів. Другий — повертають у фінансовий орган з позначкою про виконання доручення. Решту примірників направляють в установу банку, яка обслуговує той фінансовий орган, з яким ведуться розрахунки; третій — залишається в банку як підстава для зарахування грошових коштів на рахунок бюджету; четвертий — передають у фінансовий орган як повідомлення про надходження коштів на погашення заборгованості по взаємних розрахунках.

 

6. Взаємозалік коштів по фінансуванню в рахунок погашення недоїмки по належних до бюджету платежах: порядок проведення

Взаємні розрахунки між бюджетами, а також між бюджетом і розпорядником коштів можуть виникати в процесі проведення взаємозаліку коштів з фінансування видатків у рахунок погашення недоїмки за належними до бюджету платежами. Взаємозалік в Україні був введений в 1996 році з метою подолання платіжної кризи та вдосконалення управління бюджетними коштами. Учасниками взаємозаліку є дві сторони:
1.— перша: розпорядник коштів, який знаходиться на бюджетному фінансуванні, але не отримує коштів з бюджету з причини їх відсутності;
2.— друга: платник податків і платежів до бюджету, який не має грошей для їх сплати.
Взаємозалік проводиться в таких випадках:
1. По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, та платежах, що повністю належать Державному бюджету.
2. По видатках, що передбачені у місцевих бюджетах, та платежах, що повністю належать місцевим бюджетам.
3. По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, і податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.
4. По видатках, що передбачені у місцевому бюджеті, ї податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.
Взаємні розрахунки між Державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами можуть виникати в результаті проведеного взаємозаліку в 2, 3 і 4 випадках. Взаємні розрахунки враховуються одночасно у двох фінансових органах, які виконують бюджети, а також у розпорядника коштів і платника податків.
Підставою для оформлення взаємозаліку є рішення відповідного органу. В першому випадку рішення щодо проведення взаємозаліку приймає центральний апарат Державного казначейства; у другому — Міністерство фінансів АРК, обласні, міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління; в третьому — центральний апарат Державного казначейства; у четвертому — республіканське (АРК), обласне, міське управління Державного казначейства. Основним документом, у якому відображають всі необхідні дані для проведення взаємозаліку, є «Протокол взаєморозрахунків між розпорядником коштів, який фінансується з Державного (місцевого) бюджету, та платником податків». У ньому зазначають назви розпорядника коштів та платника податків; суму заборгованості платника перед бюджетом; суму, яку має одержати з бюджету розпорядник коштів; порядок відображення взаємозаліку в бухгалтерському обліку учасників та інших сторін.
До протоколу додаються:
— довідка про суму недоїмки, що склалася у платника податків по доходах Державного та місцевого бюджетів, що входять до складу бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;
— акт звірки розрахунків між платником податків і платежів та розпорядником коштів Державного (місцевого) бюджету за надані послуги або належне фінансування.
Протокол взаєморозрахунків складає ініціатор проведення взаєморозрахунків у восьми примірниках і подає його в орган, уповноважений приймати рішення про його проведення. Цей орган надсилає протокол, за яким прийнято рішення про проведення взаємозаліку, всім учасникам, які його підписали, та органам, що згідно з установленим порядком не є учасниками взаємозаліку, але контролюють проведення розрахунків між бюджетами за його наслідками.
Довідку про суму недоїмки складає податкова адміністрація в трьох примірниках. Перший і другий примірники направляють ініціатору проведення взаємозаліку, третій — залишається в податковій адміністрації.
Акт звірки розрахунків складається в трьох примірниках учасниками взаємозаліку. Перший і другий примірники залишаються в учасників взаємозаліку, третій — передається з протоколом в орган, який приймає рішення про проведення взаємозаліку.
Подальший документооборот пов'язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Перерахування здійснюється на основі платіжних доручень. Проходження платіжних доручень аналогічно проходженню платіжних доручень при взаємних розрахунках з причини зміни відомчої підпорядкованості.

 

7. Вилучення коштів на користь Державного бюджету

Практика вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету застосовується в Україні із 1994 року. Надлишки коштів місцевих бюджетів визначаються при складанні місцевих бюджетів, суми яких затверджуються при прийнятті Закону про Державний бюджет на наступний бюджетний рік. Аналіз Законів про Державний бюджет України дозволяє зробити висновок, що вилучення коштів здійснюється з бюджетів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Полтавської, Харківської областей, м. Києва. Мова йде про економічно розвинуті території із значним потенціалом. Вилучення коштів здійснюється протягом бюджетного року в процесі виконання бюджету за допомогою платіжного доручення. Але не завжди суми, які затверджує Верховна Рада України, надходять до Державного бюджету. Так, в 1994 р. до Державного бюджету надійшло 14,3% планової суми, в 1995 р. — 69,2%, в 1996 р. — 68,5%, в 1997 р. — 76,5%. Цифри про суми, які не надійшли — 85,7%, 30,7%, 31,5%, 23,5% відповідно — свідчать про труднощі, які виникають у процесі виконання місцевих бюджетів. Недоодержані суми знаходять своє відображення у щорічній звітності Держказначейства.
Основні напрямки реформування Державного казначейства України і казначейської системи касового виконання Державного бюджету України
Створення Державного казначейства в Україні обумовлено необхідністю мати таку управлінську структуру органів, яка б дозволила уникнути затримки платежів, викривлення даних обліку і звітності з виконання бюджету та забезпечила ефективне використання бюджетних коштів.
Згідно з концепцією розвитку органів казначейства досягнути цієї мети можна шляхом:
- консолідації коштів Державного бюджету на рахунках Державного казначейства, відкритих в установах Національного банку України;
- цільового направлення бюджетних коштів тільки на підставі даних позабалансового казначейського обліку зобов'язань розпорядників; 
- створення автоматизованої системи бухгалтерського обліку на трансакційній основі, завдяки якій кожен платіж, кожна казначейська операція знаходять відображення в обліковій системі.
Виходячи з необхідності оптимізації процесу управління грошовими коштами Державного бюджету розроблено принципово нову модель функціонування Держказначейства, засновану на принципах, прийнятих для банківської системи. Вона дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському рахунку, відкритому в НБУ, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетних коштів.
Вводиться кореспондентський рахунок, який буде виконувати ті ж функції, що і поточний рахунок підприємства, але із врахуванням такої специфіки:
1) усі платежі, що здійснюються через кореспондентський рахунок Державного казначейства, є розрахунками тільки по операціях з виконання бюджетів та управління бюджетними ресурсами;
2) через кореспондентський рахунок також здійснюються платежі по утриманню органів Державного казначейства та зберігається їх залишки як звичайної бюджетної установи — розпорядника коштів Державного бюджету України;
3) кількість кореспондентських рахунків, відкритих на ім'я органів Державного казначейства, залежить від концепції управління коштами Державного бюджету і визначення юридичного статусу відповідних рівнів структури Державного казначейства України.
На сьогодні здійсненню ефективного управління бюджетними ресурсами заважає наявність великої кількості рахунків казначейства, розпорошених по уповноважених банках, а також те, що розподіл бюджетних коштів здійснюється без врахування зобов'язань розпорядників бюджетних коштів.
У Державному казначействі автоматизовані не всі процедури виконання Державного бюджету, в деяких випадках здійснюється ручна обробка банківських виписок, інших первинних бухгалтерських документів для отримання бухгалтерської, оперативної та статистичної звітності. Це унеможливлює оперативне складання звітності про виконання Державного бюджету, яка б забезпечувала прозорість бюджетного процесу та відповідала міжнародним стандартам.
Існує також проблема з ідентифікацією надходжень власних коштів як частини спеціального фонду Державного бюджету для правильного віднесення їх на відповідні рахунки розпорядників коштів та врахування в дохідній частині Державного бюджету.
З метою консолідації коштів Державного бюджету в НБУ всі рахунки органів Держказначейства мали бути переведені з установ уповноважених банків до установ НБУ. Через відсутність в районах філій Національного банку України, рахунки, відкриті на ім'я районних та міських відділень Держказначейства в комерційних банках, передбачалося перевести до обласних управлінь НБУ. Оскільки вищезгадане питання не було вирішене, виникла потреба пошуку нових підходів, одним з яких є перегляд статусу Держказначейства по відношенню до банківської системи держави.
З цією метою прийнята спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 15 вересня 1999 р. № 1721 «Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства», яка передбачає надання Держказначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ (СЕП НБУ) та створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства (ВПС ДК).
Діюча на сьогодні бухгалтерська модель казначейського виконання бюджету передбачає функціонування органів Держказначейства як клієнта банківської системи, на ім'я якого фізично та юридично рахунки відкрито в установах уповноважених банків. У свою чергу, органи Державного казначейства обслуговують клієнтів — розпорядників та отримувачів бюджетних коштів. Це обумовлює ведення внутрішнього обліку в органах Державного казначейства за реєстраційними рахунками розпорядників бюджетних коштів після отримання банківської виписки. При цьому використовується план рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України від 24.12.1997 № 137 з урахуванням змін та доповнень.
Нова модель бухгалтерського обліку (функціонування Єдиного казначейського рахунка, створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства) передбачає надання органам Державного казначейства статусу учасників системи електронних платежів НБУ на загальних засадах і вимагає запровадження Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання бюджетів, який відповідатиме вимогам НБУ щодо структури рахунків та використання якого паралельно з планами рахунків НБУ та комерційних банків стане обов'язковим при здійсненні міжбанківських операцій через систему органів Державного казначейства.
Новий План рахунків має стати дійовим обліковим інструментом для щоденного формування балансу та складання достовірної звітності щодо виконання бюджетів органами Державного казначейства, що сприятиме ефективності управління коштами бюджетів.
Він враховуватиме особливості бухгалтерського обліку виконання бюджетів, буде оптимально зручним для використання бухгалтерами органів Держказначейства і місцевих фінансових органів, буде стабільним і змінюватиметься лише тоді, коли вноситимуться суттєві зміни у принципи побудови бюджетного процесу держави.
Необхідною передумовою реформування бухгалтерського обліку виконання бюджетів в органах Державного казначейства є автоматизація виконання казначейських функцій при одночасній зміні всіх підсистем з обслуговування бухгалтерського обліку, звітності, платежів і засобів захисту, а також адаптації цих підсистем до експлуатації в реальних умовах при великих обсягах інформації.
Нова система технічного забезпечення казначейських функцій передбачає автоматичне формування балансу рахунків Державного казначейства за грошовими операціями на підставі даних (файлів відповідної структури з відповідними реквізитами), отриманих із сеп НБУ. При цьому, за вимогами Національного банку, аналітичні рахунки в банківській системі побудовані таким чином, що перші 4 знаки відповідають номеру балансового рахунка за планом рахунків банківської установи, де відкрито рахунок клієнта, і є підставою для автоматичного формування балансу.
Детальна інформація про кожного контрагента, кожний з рахунків. відкритий в системі Державного казначейства, та про кожну операцію зокрема, забезпечується за допомогою аналітичного обліку. Для цього передбачаються аналітичні параметри; довжина аналітичного рахунка становить від 6 до 14 знаків — для рахунків, що функціонують в СЕП НБУ, довжина рахунка може бути збільшена для рахунків, що застосовуються тільки у внутрішній платіжній системі Держказначейства.
Основним результатом еволюційного розвитку Державного казначейства України є поступове формування повнофункціональної системи Держказначейства, що працює за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності, використовує сучасні технології. Це вплине на організаційну структуру центрального апарату та територіальних органів Державного казначейства, а також призведе до зміни їх юридичного статусу.
Реалізація концепції функціонування Державного казначейства України та Єдиного казначейського рахунка покращить якість обслуговування клієнтів, сприятиме скороченню казначейських функцій, що дублюються і, тим самим, в повній мірі оптимізує процес виконання Державного бюджету органами Держказначейства та забезпечить стабілізацію бюджетного процесу держави.

 

 

 

 << попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.